5 квітня 2012 р.

Королево замок Ньолаб

Замок Ньолаб

Королівський замок є важливою архітектурною пам’яткою і свідком багатьох подій. Побудований він на горі вулканічного походження. Унікальність цієї гори в тому, що вона відрізана від всіх інших гір, що розміщені довкола, і відстань до найближчої (з боку Копані) не менше 2 км. Сама гора, на якій зараз знаходяться руїни замку, має досить солідні розміри: висота – 52 метри, довжина 600 метрів, а ширина – від 100 до 250 метрів у різних місцях.


Із Королівським замком пов’язано багато подій, що мали величезний вплив на культурний розвиток тогочасної Угорщини. Тут, у стінах замку, Станіслав Граматик переписав у 1401 році четверо євангеліє, відоме під назвою «Королівське Євангеліє». Бенедека Ком’яті, філософ, гуманіст та високоосвічена людина, на запрошення дружини барона Перені, власника замку, навчав їх сина Яноша. Одночасно, перебуваючи в стінах замку, в 1532 році він здійснив переклад частини біблії з латинської мови та переклад 13 листів Апостола Павла. Каталін Франгепан, дружина Перені, у 1533 році за свої власні кошти у друкарні Віктора Ієронімуса (місто Краків, Польща) випустила кілька десятків примірників книги. Величезна культурна цінність цієї книги можна побачити в національному музеї Угорщини в Будапешті. Що ж стосується Бенедека Ком’яті, то окремі так звані «історики» вважають, що він походить з Великих Ком’ят. Однак насправді батьківщиною цієї славетної людини є Братислава (Погонь), де він довгий час був каноніком (духовною особою). У стінах замку творив і знаменитий митець-музикант Ілошваї Шеймеш Пийтер, який у 1548 році написав музичний твір «Олександр Великий». Та найвидатнішим твором, який увійшов до скарбниці угорської культури, є його «Балада про Міклоша Толді», написана в 1574 році. Сюжет цього твору тісно переплітається трилогією знаменитого угорського письменника Оронь Яноша «Толді» . Ілошваї Пийтер грав на кількох музичних інструментах, однак найбільше йому імпонувала лютня.

З історією замку пов’язана іще одна цікава і знаменна подія. Тут, на вершині замку, побудовано католицьку капличку. Окремі історики вважають, що її будівництво було приурочене саме виходу в світ першої друкованої угорської книги, однак це помилка, бо письмові джерела засвідчують, що капличка існувала вже в 1516 році. На жаль, в 1946 році капличку зруйновано радянськими військовими як таку, що є «орієнтиром для ворожої авіації» (?!). Поряд з руїнами каплички тоді намістився радіотехнічний взвод, антени якого піднімались високо над замковою горою. Всім королів чанам було категорично заборонено наближатися до дислокованого тут військового підрозділу. Не маючи чим обігріватись взимку, солдати позривали балки, крокви, дошки з даху, порубали двері та вікна каплиці. А восени хлопчаки здалеку спостерігали за тим, як солдати збивали горіхи з крислатого дерева, яке росло перед самісіньким входом до каплички, та згодом і цього горіха солдати зрубали. Однак релігію, духовність людей вбити неможливо. Як тільки Україна виборола незалежність, розпочалась відбудова цього унікального храму. І вже 8 вересня 1993 року, в день Святої Марії, на тому самому місці, що й 400 років тому, відбудована капличка відкрила двері перед своїми вірниками.



Королівський замок будувався впродовж десятиліть. Це була довершена і досить надійна споруда. У центрі замку був викопаний колодязь. Можна собі уявити, скільки це потрібно праці! Адже Замкова гора – суцільний камінь, а глибина цієї криниці була не менше 55 метрів.. Товщина стін замку – 2-3 метри. Сьогодні викликає подив, що у 13 столітті зодчі могли використовувати чудові в’яжучі матеріали, які не втратили своєї мітці впродовж 700 років. На спорудженні замку працювали волохи та русини із навколишніх сіл – Черни, Новоселиці, Вершці, Хижі а також майстри із Сербії.

Безперечно, замок мав важливе стратегічне значення. Через Королево пролягав торговий шлях на Сотмар (Сату-Маре). Разом з тим замки Хустський, Королівський, Виноградівський (Катков) гарантували безпечний сплав солі по р. Тисі. Охорона замків, маючи непогане озброєння, завжди була готова дати відсіч розбійникам, які б посміли напасти на купців. Після татарської навали (1240-1242 р.р.) король Бейла IV запросив саксонців до Угорщини, позаяк вони були надійними воїнами-охоронцями, талановитими зодчими і працелюбними господарями. Тож нас не повинен дивувати той факт, чому в Королеві у наступні століття проживало так багато німців (наприклад, в 1715 році у Королеві їх було 210).

Крім того, замок слугував літньою резиденцією королів Угорщини, які залюбки полювали в тутешніх лісах. Виходець із королівської династії Арпадовичів (896-1305 р.р.) Іштван V полював тут на диких кабанів, оленів, ведмедів, турів. Поява короля та його свити завжди наводили жах на жителів, позаяк той мав крутий норов. Однак, як пишуть історики, найкращим, найазартнішим мисливцем був син Бейли IV Стефан. «Ніхто з певністю не може сьогодні сказати, хто ж звів Королівський замок. Можливо, що пан Ньолаб, ім’я якого замок носить сьогодні, а може й сам король Стефан.» - вважають деякі українські історики. Однак в угорських історичних джерелах знаходимо, що розпочав будівництво (Кун) Ласло четвертий. Відомо точно, що у період Арпадовичів замок вже був зведений. Після смерті Арпадовичів на угорський престол заступає італійська родина Анжу. В цей час король Людвіг Великий дарує Ньолаб трьом братам – воєводам Драгфі (Драгам). Однак цей замок дуже вже був до вподоби їхнім сусідам – родині Перені і вони доти вмовляли нового короля, Жігмонда, аж поки той не згодився передати в 1405 році замок і всі інші володіння родині Перені. Цей бастіон не раз рятував навколишніх дворян від повсталих кріпаків. Однак і сам замок не раз потерпав від повсталого люду, який палив стріхи, дерев’яні ворота. Так, наприклад, в 1514 році Довго Дьордь зі своїми повстанцями намагались захопити замок, однак безуспішно.  
В 1672 році замок було підірвано за наказом короля Леопольда (Ліпота), який чомусь не дуже довіряв хазяям замку. Слід сказати, що Леопольд настояв на тому, щоб у Ньолабі постійно знаходилась німецька варта. Саме ці солдати і були головними руйнівниками цієї унікальної фортифікаційної споруди. А далі – час, всесильний і могутній, довершив те, що не встигли вірні слуги короля Леопольда. Родина Перені (останні власники замку), яка була дуже лояльною до короля Угорщини, до останнього моменту не йняла віри, що такий наказ буде дано і замок зруйнують. До речі, родинне дерево Перені надзвичайно велике і разом з тим дуже мало досліджене. У дев’яностих роках минулого століття у Королеві, в будинку № 82 по вул.. Червоноармійській ще жив останній нащадок знаменитого роду Перені. Інші задовго до того виїхали на постійне місце проживання до Угорщини. Були серед них талановиті люди, зокрема чудові музиканти. Ержийбет Перені зараз проживає теж у Будапешті. Її брат, Теодор, раніше проживав у м. Пакш, зараз теж у Будапешті. Ще одна представниця славетного роду Перені – Мейдія, живе у м. Маріоповч в жіночому монастирі. Нащадки цього знаменитого роду проживали в нашому краї впродовж майже 600 років.

В 1858-1859 роках угорський уряд виділив кошти для повернення широкомасштабних археологічних розкопок на території колишнього замку. В результаті цих розкопок знайдено сімейний склеп та потаємний коридор. Археологи знайшли золоті ланцюжки з медальйоном, перстені, інші коштовності. Найцінніше із знайденого можна побачити сьогодні у Національному музеї Угорщини. Однак багато цінних речей осіло у приватних колекціях окремих громадян. Невідомо також доля чудових гобеленів, картин, зброї, різних коштовностей, що знаходились у замкові в момент його знищення (1672 рік).

В 20-х роках минулого століття чехи також проводили розкопки на Замковій горі, однак їх пошуки не можна вважати вдалими. Варварських руйнувань завдали замку жителі Королева. В кінці 40-х років вони ламали мури і вантажили уламки на вози, споруджуючи фундаменти власних осель. По-варварськи розрито могили перед каплицею, де було поховано представників родини Перені. У період чеської влади, та й радянської теж, зроблено чи мало шкоди, коли було вирішено озеленювати Замкову гору. Адже археологи категорично проти цього. Дерева, їх коріння руйнують історичні пам’ятки більше, ніж будь-який інший фактор.

     Замкова гора – візитна картка Королева. Кам’яний сфінкс (залишки північної стіни) описаний нашими поетами-земляками В. Вароді та В. Густі. Тут полюбляють малювати свої шедеври відомі художники Закарпаття. Років 30 тому планувалось побудувати тут амфітеатр, однак і цей задум не був реалізований. Зараз тут діє капличка, яка своїм світлом, мелодійним дзвоном закликає вірників на Божу службу. А ще тут що року у Великодню п’ятницю проводиться Хресна хода. Вірники різних конфесій, із різних куточків Закарпаття та з-за меж області приходять, щоб вшанувати пам'ять про Ісуса Христа, який пожертвував собою в ім’я людей. Туристи, які бувають у Королеві, піднімаються на Замкову гору, звідки відкривається чудовий краєвид. Замки Європи, ровесники королівського, давно відреставровані, вони є джерелом фінансових надходжень до державної скарбниці і знаходяться під надійною охороною держави як історичні пам’ятки. Однак з іншого боку ні Колізей, ні Акрополь, ні древній Херсонес аж ніяк не втрачають свого історичного значення через те, що їх не від реставрували.

Професор Ужгородського університету п. Котигорошко В. Г. вважає, що Королівський замок мав набагато більше значення, ніж виноградівський Катков. Є сподівання, що Замкова гора відкриє для нас ще чимало загадок, які чекають на тих, хто не байдужий до історії своїх пращурів, хто прагне довідатись про те, якою була історична правда.

http://korolevo.at.ua/index/istiriya/0-2

Немає коментарів: