16 квітня 2012 р.

Водяні млини

На думку науковців, водяні млини з'явилися трохи раніше од вітряків і відомі з часів Київської Русі. У XIX сторіччі їх будували на Гуцульщині, Бойківщині, Волині, Закарпатті, менше - на Наддніпрянщині, Чернігівщині, Полтавщині, Поділлі...


Карпати багаті водними ресурсами. Логічно, що на їх теренах людина здавна використовувала силу води. Попередниками сучасних каскадів ГЕС були звичайні водяні млини, які використовували потенціальну енергію води, перетворюючи її на механічне зусилля. Млинове колесо слугувало людині на маленьких річечках та потужних гірських ріках. На зміну традиційним млинам у середині минулого стріччя прийшли гідроелектростанції на малих річках. Вони, так як і традиційні млини, вже переважно відійшли у  небуття  й тільки іноді лишаються діючими.

Але колесо історії невпинно обертається, і сьогодні питання енергетичного забезпечення стало питанням №1 в усьому світі. Актуальним постало використання відновлювальних джерел енергії, які забезпечують одночасно і екологічну рівновагу. Досвід попередніх поколінь у використанні енергії гірських річок стає  сьогодні  важливою платформою для розробки перспективних  технологій та може сприяти енергетичній самодостатності регіонів.                                                       
Історія млинарських споруд. Водяні млини

На думку науковців, водяні млини з'явилися трохи раніше од вітряків і відомі з часів Київської Русі. У XIX сторіччі їх будували на Гуцульщині, Бойківщині, Волині, Закарпатті, менше - на Наддніпрянщині, Чернігівщині, Полтавщині, Поділлі.

Для України характерні два типи водяних млинів - стаціонарні (гребляні) і наплавні. Наплавні млини базувалися лише на великих річках, зокрема Дніпрі, Десні, Сеймі. Основою, на яку встановлювали саму конструкцію млина, були човни (баржі). У разі потреби наплавні млини могли переміщуватись річкою.
Для стаціонарного млина вибирали таке місце, де б на річці чи потоці можна було зробити греблю й подавати воду до вертикального колеса - привода, закріпленого на горизонтально встановленому валі. Коли колесо оберталося, відповідно обертався й вал і через систему передач пускав у рух механізм молоття зерна.
Принцип дії механізму однаковий для всіх типів млинів. Закріплене на другому кінці вала палешне колесо, по ободу якого ритмічно розміщені кулачки (дерев'яні зуби), надає руху веретену, зачіпаючи кулачками цівки баклуші, закріпленої на вертикальному металевому стрижні. З рухом вертикального вала обертається верхнє жорно. Спідній камінь не рухається. Над жорнами був кіш для зерна, а борошно висипалося в спеціальний відсік. Весь механізм молоття зерна встановлювали на невисокому помості.
Конструктивно-технічне й архітектурне вирішення будівель водяних млинів не має істотних відмінностей порівняно з традиційними способами народного будівництва в тій чи іншій місцевості. Відповідно до місцевих умов корпус млина міг мати зрубну або каркасну конструкцію, рідко - муровану. Інколи в будівлі, окрім приміщення для механізму, робили також житлову кімнату з піччю та двома віконцями. Там жив мірошник або ночували люди, очікуючи своєї черги молоти зерно. Кілька оригінальних споруд цього типу експонується в музеях просто неба, зокрема у Закарпатському  музеї народної архітектури та побуту реставрували млин із Хустщини, а в київському скансені - млин із села Пилипець, Міжгірського району.
Нерідко, надто в Карпатах, водяні млини об'єднували з валюшами (сукновальнями). На Буковині траплялися млини, що безпосередньо входили до комплексу житлової будівлі (хати), займаючи частково приміщення сіней. Такий об'єкт із села Ломачинець реставрований в експозиції Музею народної архітектури та побуту України в Києві.
При в'їзді з боку Іршави в село Великі Ком'яти, відразу за мостом через річку Боржаву, на березі праворуч, розташований старий млин, а річку перегороджує масивна гребля. 
Водяний млин збудований в радянські часи – це  промисловий водяний млин, який мав потужність переробки зерна до  десяти - п'ятнадцяти  тон на  добу. Технічною особливістю цього млина було горизонтальне розміщення колеса та використання греблі для підняття рівня  води для його приводу. Такий принцип використання води задіяний і при будівництві гідроелектростанцій.  Колесо млина зроблене з дерева і знходиться в спеціальному шлюзі. 
Млин давно вже не працює, вхідний канал до «турбіні» замулений, хоча збереглася механічна частина. За словами місцевих жителів володів млином піп: «Пішов піп у воду и млин за ним».

Вид на річку Боржаву з галявинки: міст, гребля, хвилерізи ... Вода шумить, піниться. Заворожуюче видовище.
.



  



Немає коментарів: